Напишу сьогодні тільки одне:
Ми підем на каву!!!!!)))))))))))))))))

Привіт. Сьогодні варто написати. Сьогодні приходило натхнення. І я отримав свою дозу. Музика - то є наркотик. Хтось не уявляє життя, якщо не буде слухати музику. І коли не слухає її кілька днів - то його починає ломати. В мене так само, але коли я її не пишу. До того я 5 днів народжував нову композицію. І от, нібито народив, здавалося б повинен бути задоволений, але ні. Значить не вистачило. Але потім, десь дві годинки тому я отримав таку дозу... що на пару днів вистачить думаю) Це найдорожчий момент, коли в тебе в середині з"являється мелодія. Мелодія твоїх відчуттів. Твоїх емоцій, думок, почуттів до чогось/когось, себе. Музика знову просто з"явилась всередині мене, я сів і зіграв. з першого разу. Записав. І як тільки я поговорив з першою мелодією - прийшла друга. З нею теж поговорили. І знаєте... говорили ми не про минуле. Говорили про теперешнє.Інколи трохи про майбутнє. Дві години ми розмовляли з ними. Спочатку з одною, потім з іншою.. а потім я поєднав їх, грав шматочками, не зупиняючись, переходячи з мелодії на мелодію, з відрізка на відрізок... І таким чином ми говорили з ними втрьох.
Це був чудовий вечір.

Але є ще дещо. Якщо не помиляюсь сьогодні 5 місяців від кінця старої історії і початку нового. І за ці 5 місяців я так і не зрозумів чому тоді все так склалося, для чого був увесь той цирк. Як можна так жити, як можна зраджувати? І як можна так низько падати.
І хоч вже нічого давно до людини не відчуваєш, але ж шкода...
Але попереду кращі люди. Кращі дні, кращі почуття.
Інколи звабити і закохати може погляд. Але краще, коли закохує серце. Чесне, чисте і вірне.


P.S. Я знаю що і ти це прочитаєш. Так от: читай. Я від тебе ніколи нічого не приховував. Навідмінну від тебе. 

Непоганий був тиждень. Дещо виходить, дещо не дуже, але справи потроху йдуть вгору. А я вперед. Сьогодні прослухав свої старі композиції, написав нову. Про старі: якість - жах. Але та якість, з якою роблю зараз мені через рік, сподіваюсь теж жахом буде здаватися, бо це значить, що я розвиваюсь і вдосконалююсь. І йду вперед. Про нову: сьогодні прокинувся о 9-й ранку (це вже було вчора), прийняв душ, взяв свою каву і пішов за рояль (так скромно я називаю свій домашній KORG C-320). Награлось всередині - я і розказав про це музикою. Як вийшло - почуєте. Багато планів в мене. Але як кажуть мудрі люди - якщо хочеш, щоб справа була успішною - нікому не кажи про її початок. Скажу одне - готуюсь на осінь в тур. Може побачимось.

Добраніч вам.

І заходьте будь-ласка на сайт... www.egor-grushin.in.ua

10 травня.

Деякі миті пам"ятаються довго ( так, я кеп).
Поїхали ми якось з гуртом в Київ на ефір. І вночі в мене разболівся зуб. Так сильно, що я хотів гризти метал, бити всіх і все підряд, були думки вже той зуб якось вирвати. А знеболююче я забув. Я ледь пережив ті 3 години адської болі. І коли ми приїхали до столиці (о 3-й ночі) то я просто пішов прямо по вулиці в пошуках аптеки. Знайшов, купив, випив, полегшало. Так от пережили ми той ефір і пішли гуляти. Я нервував, бо всі друзі дуже запізнювались. Я ж не так часто буваю в столиці... Хоча брешу. На той період за 2 місяці я був там разів 5. І не по одному дню. Люблю я Київ. Мій третій дім. Але в той раз ми приїхали виключно на ефір, на пів дня і дуже хотілось побачитись з усіма. Пам"ятаю, що засинав на кожній лавці, на якій ми сідали... у Роксі на плечі. Я ж не спав всю ніч, мука була страшна. І по обіді ми зайшли в один магазин музичний купити звукознімач на віолончель. Купили. Тьома як раз під"їхав (один з друзів). Я дивлюсь.. а в сусідньому крилі великий напис: РОЯЛІ, ПІАНІНО. Ну, думаю, зайдемо, подивимось. І як зайшов, так і офігєл. Steinway&Sons. Ви знаєте шо то таке? Якщо нє, то кажу - найкращі роялі в світі. Ми взимку намагались в Україну привезти Людовіко Ейнауді (засновник неокласицизму і найкращий виконавець в цьому стилі), але через недолугість наших добродіїв, спонсорів і т.д. не змогли. Нажаль. Так от. В нього одна з умов райдеру: рояль Steinway&Sons в залі, в якому б він виступав. А магазин той, в який ми зайшли такий весь засекречений, щоб попасти треба було в дзвінок дзвонити, казати що ми хочемо від них. Ходимо, дивимось... А я придивляюсь. Питаю: можна пограти? - Одну секунду. Покличу старшого....
Виходить той старший (і вправду старший, дідок такий... у фраці..) Питає: Хто з вас професійний піаніст?
Кажу: я. (він пофосно спитав, я просто відповів)
Питає: Ліста?
Відповідаю: авторське.
Він зриває бархатну накидку з клавіш, таким чином вказуючи, що я можу грати.
Я сідаю. Перший дотик - і все. Я граю. Граю "Emotions", фрагменти з "Life"...
Це незабутні відчуття. Кожен дотик, кожен звук... На цьому інструменті особливий. Мало того, він дозволив пограти на самому найбільшому роялі з усіх Стейнвеїв. На самому величному.
Я не вмію гарно писати. Чесно кажу, набагато краще в мене виходить писати музику. Тут, словами, я пишу просто. Я кайфував. Отримував насолоду. Лєтал на облаках, відчував музичне діво дівноє і чудо чудноє.
Я перестав грати. Підходить той дідок. Питаю: скільки коштує цей рояль?
Він: Ми не встигли оцінити його вартість для Вас, Ви замало пограли (хотів з"їхати від відповіді)
Я: скільки коштує?
Він: Півтора мільйони гривень.

я грав на багатьох роялях за своє життя вже. І на чорних і на білих і на вишневих. І на гарних і на поганих. Але я грав на найкращому роялі в світі. На такому, на якому грає місьє Ейнауді.

Це подія, яку ніколи не забуду. І коли я придбаю собі такий рояль, я згадаю цю подію з посмішкою. Почалось все з адського зубного болю, продовжилось прямим ефіром на М1, кульмінація була - Steinway&Sons, а чудовим завершенням стало, що друзі все-таки приплентались і ми зробили чергову спільну фотку біля Маку на вокзальній)

Все.